Вистава за твором Ангеліни Кріхелі "Як кошеня правду шукало"

Ангеліна Кріхелі

«Як кошеня правду шукало»

ГЕРОЇ:

1. Автор
2. Мати
3. Батько
4. Іванку-хлопчик
5. Михайлик-хлопчик
6. Котик
7. Мати-кошка
8. Курчятко
9. Каченятко
10. Вода-озеро
11. Бор
12. Ворона
13. Філін
14. Ведмвдь
15. Білочка
16. Світлячки
17. Їжак
18. Боровичок-Лісовичок

(На ширмі з’являються мати та син)

МАТИ: Іванку, скажи мені, синку, чи не ти випадково розбив вазу, що стояла на столі?

ІВАНКУ: Ні, мамо. Я грався у своїй кімнаті і почув, як вона впала. А ще… з кухні так смачно пахло пирогами!

МАТИ: Йди мити руки і сідай до столу після того, як прибереш іграшки.

(Іванку починає уходити)

МАТИ: Іванку, якщо ти захочеш цукерок і не дістанеш до столу, скажи татові, щоб раптом нічого не скинути. (хлопчих уходить).Ой-ой-ой! (мати похитала головою) Адже не могла ж ваза впасти сама прямо з середини столу. Як же мені правду дізнатися, якщо Іванко не говорить? Михайлику!

(з’являється другий хлопчик)

МАТИ: Це раптом не ти випадково скинув вазу зі столу?!

МИХАЙЛИК: Ні! (задумливо) Може, це Мурзик грався і хвостом зачепив?(хлопчик вибігає, з’являється котик)

АВТОР: Мурзик, який сидів під столом, від подиву аж підскочив. Він точно знав, що  ніяку вазу зі столу не скидав, і цукерки не розсипав,  взагалі солодкого не любить.  (всі зникають, з’являються обидва хлопчика, які збирають іграшки, з’являється котик) Кошеня тихенько прошмигнуло в кімнату, де брати старанно збирали іграшки та наводили порядок.

ІВАНКУ: (обіймає котика) Мурзик! Де ж мені, Мурзику, правду відшукати, щоб мама через вазу не сумувалаі на мене не сердилась?

АВТОР: Мурзик у відповідь тільки важко зітхнув. Він і сам хотів би знати, хто розбив чудову кольорову вазу, яка сяяла усіма барвами веселки, щойно її торкався промінчик сонця, який потрапляв у будинок через вікно. Аж надто вона була красива і подобалася йому! Він часто приходив до зали з мамою- кішкою і милувався вазою.

КОТИК: Точно! Запитаю у мами-кішки, що то за звір такий – ця Правда, що знає всі секрети? І де його шукати?... Мама-кішка, мама-кішка! (вибігає з кімнати, всі зникають)

(з’являється мати-кішка на ширмі)

КОТИК: Мама-кішка!

МАМА-КІШКА: М-м…

КОТИК: Мама-кішка, що то за звір такий – Правда?

МАМА-КОШКА (здивовано): А тобі навіщо?

КОТИК: Мій друг Ваня, каже, що Правда знає, хто вазу розбив. І якщо правду знайти, то його мама сумувати перестане через цей прикрий випадок.

МАМА-КОШКА: Ось воно як!.. Правда – звір великий і страшний! Люди Правду шукати бояться, а тваринам вона ні до чого, ми і так знаємо все, як є.

КОТИК: Але ж мій друг – людина. Значить, йому вже точно Правда потрібна. Я не боюся відшукати її замість нього! (сумно) Та де ж мені її знайти?

МАМА-КОШКА: А ти запитай у інших, раптом її хтось бачив або знає, де шукати. Тільки далеко не йди і повертайся до темряви!

(котик біжить)

КОТИК: Добре мамо!

(мама-кошка зникає, а котик продовжує бігти)

АВТОР: Сонечко пригрівало спинку, вітерець лоскотав вуса і шерстку, а лапки браво крокували доріжкою. Маленьке кошеня дуже хотіло допомогти своєму другові, абсолютно впевнене в тому, що саме так мають чинити справжні друзі. І ще: йому страшенно хотілося поглянути на Правду.

КОТИК: Напевно, вона дуже висока і доросла, як Іванкова  мама! Напевно, вона красива і добра, і поїть кошенят молоком, як Іванкова мама!Тільки чому ж тоді її люди побоюються?

(з’являється каченятко та курчя, озеро)

АВТОР: Він вийшов до води біля соснового лісу. Перед ним був чистий ставок, в якому борсалося каченя. Воно пірнало і одразу ж виринало з веселим сміхом. На березі його чекало курча, яке захоплено аплодувало своєму другові-каченяті долоньками-крилами. Йому подобалися пірнання каченяти, і кожного разу, щойно той виринав з води, малюк радісно підстрибував на місці і, сміючись, плескав крильцями.

КОТИК: Вітаю!

КУРЧА: Вітаю!

КАЧЕНЯ: Вітаю!

КОТИК: Мене звати Мурзик! Я мами-кішки синочок. А вас як звати?

КУРЧА: Я Курча. Я синочок курочки. Дуже приємно познайомитися.

КАЧЕНЯ: А я – Каченя. Моя мама – качка. І мені приємно познайомитися з тобою.

КОТИК: Курча, Каченя, скажіть, чи не бачили ви Правду?

(Каченя і Курча перезирнулися)

КАЧЕНЯ І КУРЧА (разом): Ні, не бачили!

ВОДА (ніжний голос): І я не бачила Правду, але кажуть, що вона прекрасна. (звірі озираються, шукають звідки йде голос)

АВТОР: Мурзик зрозумів, що з ним говорить Вода зі ставка. Добра Водиця вирішила допомогти кошеняті знайти Правду.

ВОДА: Рушай-но, кошеня, до соснового лісу. Скажи дідусеві Бору, що шукаєш Правду. Старий багато знає, він тобі і підкаже.

КОШЕНЯ: Дякую за допомогу!

(усі уходять, кошеня біжить далі. Підбіг до лісу)

КОШЕНЯ: Дідусю Бор, я шукаю Правду для мого друга Іванка. Чи не знаєш ти, де мені її відшукати? Мама-кішка каже, що люди її дуже бояться, а Вода в ставку – що Правда прекрасна. Як же я її знайду, якщо навіть не знаю, як вона виглядає?

ЛІС: (хриплим голосом) Не засмучуйся, кошеня. Правду складно відшукати, але коли ти зважився, вона неодмінно знайдеться. Іди до Ворони, вона знає, де Правду шукати.

КОШЕНЯ: Дякую!

(кошеня пішло далі, з’являється Ворона)

КОШЕНЯ: Здрастуй, пташко! Я шукаю Ворону. Дідусь Бор говорить, що Ворона знає, де мені Правду шукати.

ВОРОНА: Я і є Ворона. Коли тебе до мене дідусь Бор відправив, я тобі допоможу. Тільки я не знаю, де Правду шукати, але знаю того, хто її особисто знає. Іди вглиб лісу. Та будь обережний: звірі різні зустрічаються на шляху. Дійдеш до середини, зустрінеться тобі Боровичок-Лісовичок. Старий вже точно знає Правду. А як його самого знайти, тобі Їжак підкаже.

КОШЕНЯ: Дякую!

(кошеня біжить далі і присіло біля пенька)

ЇЖАК (поки за ширмою): Ой!

(котик відстрибує злякано із-за пня з’являється ЇЖАК)

КОШЕНЯ: (ввічливо) Здравствуйте, дядьку Їжак!

ЇЖАК: Ти як, такий маленький, в лісі опинився? Адже скоро сутенітиме. Малюкам не варто без батьків в ліс так пізно рушати.

КОШЕНЯ: Мій друг Ваня потрапив у халепу. Щоб його виручити, мені потрібно Правду знайти. І тоді його мама більше не сумуватиме. Мама-кішка сказала, що люди Правду бояться і тому навряд чи самі відшукають. А Вода в ставку сказала – Правда прекрасна. Я запитав дідуся Бора, де мені Правду відшукати, і він відправив мене до Ворони. А вже Ворона – до вас.

ЇЖАК (кивнув): Більше мене знає Білочка. Я-то все по землі ходжу. А вона і по землі ходить, і по деревах скаче. Їй звідти видніше. Білочку ти знайдеш в дуплі, там вона свої горішки ховає від чужих очей, запаси на зиму робить.

КОШЕНЯ: Дякую вам, дядечку Їжак! (кошеня подорожує далі, їжак зникає)

ФІЛІН (за ширмой): Ух! Ух!

(кошеня злякалось, з’являється філін)

КОШЕНЯ (заікаючись): З-здрастуй, дядечку Філіне!

ФІЛІН: Ти чого це так пізно один в лісі гуляєш?

КОШЕНЯ: А я не гуляю, дядечку Філіне, я Правду шукаю.

ФІЛІН: Правду кажеш? Що ж, Правду шукати – справа хороша, шляхетна.

КОШЕНЯ: Дядько Їжак порадив мені звернутися по допомогу до Білки.

ФІЛІН: Вірно він тобі підказав. Чекай тут, нікуди не йди. А я зараз повернуся.

(Філін зникає, кошеня сідає під деревом і чекає. З’являється філін, а за ним білка)

БІЛКА: Кажуть, заради друга ти мужньо вирушив в густий і темний ліс, щоб відшукати Правду….(Кошеня киває) Навіщо ж твоєму другові знадобилася Правда?

КОШЕНЯ: Тітко Білко, мій друг Іванко потрапив в халепу. Його мама засмутилася через розбиту вазу, і йому дуже потрібно повернути їй гарний настрій. Він сказав, що Правда допомогла б йому. А я почув це і вирушив її шукати. Дорогою я зустрів курча і каченя, добру Воду зі ставка, старого дідуся Бора, Ворону та Їжака. А потім Філін полетів за вами, тому що всі говорять, що ви точно знаєте, де знайти Боровичка-Лісовичка, який знає, де Правду шукати.

БІЛКА: Що ж, повернути Іванковій мамі гарний настрій – справа варта уваги та сил. І Правду шукати – намір гарний. Я допоможу тобі.

(Білка свиснула)

(З за ширми Уф-уф-уф….)

(котик притуляється до Білки, виходить ведмідь важко сопить)

ПОТАПИЧ-МОЛОДШИЙ: Здрастуйте, тіточко Білко! Почув, що ви мене кличете, і примчав.

БІЛКА: Все правильно ти зробив, маленький Потапичу. Маленькому котику потрібна твоя допомога. Відведи його до Боровичка-Лісовичка.

ПОТАПИЧ-МОЛОДШИЙ: Добре!

(котик з ведмедиком вирушають в путь, всі інші звірі зникають)

ПОТАПИЧ-МОЛОДШИЙ: Ми прийшли вже. Тут знайдеш Боровичка. Але пильнуй, старий хитрий. Будь обережний. А мені до мами час вертатись, бо вона хвилюватиметься, якщо не повернусь вчасно.

КОТИК: Спасибі тобі, ведмедику!

(з’являються світлячки)

КОТИК: Здрастуйте, світлячки!

СВІТЛЯЧКИ (хором): Здрастуй, кошеня!

КОТИК: Я шукаю Боровичка-Лісовичка. Мені дуже потрібно другові допомогти.

АВТОР: Несподівано поруч з’явився Боровичок-Лісовичок.

БОРОВИЧОК-ЛІСОВИЧОК: Ну, здрастуй, Мурзик. (дідусь плеснув у долоні і перед кошеням з’явилася миска з молоком)

КОТИК: Здрастуйте, Боровичок-Лісовичок. Спасибі вам. (починає пити з миски) Мур- м’яу! Дякую! (миска зникає)

БОРОВИЧОК-ЛІСОВИЧОК: Весь ліс облетіла твоя розповідь про бідолаху Івана. Знаю і я, що ти шукаєш Правду, щоб другові допомогти. Що за дива! Таких друзів пошукати треба, щоб за друга в темний ліс вирушали і небезпеки не боялися.

КОТИК: Іванко б теж пішов для мене в ліс. А ще на шляху мені зустрілися дуже добрі, хороші друзі. І Курчаб заступився за Каченя, дідусь Бор – за тітоньку Воду, Їжак – за Ворону, а Філін і ведмежа – за Білку. Мені багато зустрічалося друзів на шляху.

(Боровичок плескає у долоні)

БОРОВИЧОК-ЛІСОВИЧОК: Ось так-так! Отже, маленьке хоробре кошеня, тобі й справді моя допомога потрібна!

КОТИК: Дуже потрібна! Адже я навіть не знаю, яка вона – Правда? Звір це або людина Красива або страшна? І де мені її шукати?

БОРОВИЧОК-ЛІСОВИЧОК: Правду не потрібно шукати. Правда у кожного своя є.

КОТИК: Як же так? Чому ж тоді Іванко її не знайшов?

БОРОВИЧОК-ЛІСОВИЧОК: У будинку, де живе Добро завжди оселяється і Чесність. Вже вона точно знає, де Правду шукати. Вона її часто до себе в гості запрошує і ласощами пригощає, принаджує.

(Котик неяковито дивиться навкруги)

БОРОВИЧОК-ЛІСОВИЧОК: А ось якщо хто в домі з Чесністю не дружить, так і Правда в гості не заходить, і Добро згодом в іншому будинку оселяється. Правда красивою або некрасивою не буває, вона різна, це як подивитися на неї. І кожній Правді  свій час.  Ось якщо на зірки вдень подивитися, чи побачиш ти їх?

КОТИК: Ні. (дивиться у гору)

БОРОВИЧОК-ЛІСОВИЧОК: А якщо вночі подивитися?

КОТИК: Якщо вночі, то видно.

БОРОВИЧОК-ЛІСОВИЧОК: Тож потрібно навчитися чекати вдень до ночі, щоб зірки побачити, а вночі до ранку, щоб сонце зійшло. Всьому свій час. Хто вміє чекати, той дочекається найкращого…

КОТИК: Значить, якщо Іван Правду не знайшов, наше Добро в інший будинок переїхало?

БОРОВИЧОК-ЛІСОВИЧОК: Ще ні, не переїхало. Якщо ти в ліс за нього пішов, а сам Іван хоче Правду знайти, щоб мамі повернути гарний настрій, і мама не сварила його, то Добро ще живе у вашому будинку. Але поквапся запросити в будинок Чесність, і тоді ці троє збережуть Щастя у вашому домі.

КОТИК: Та де ж мені Чесність шукати?

БОРОВИЧОК-ЛІСОВИЧОК: Де обгортки від цукерок, там і Правда… А тепер поспішай, інакше твоя мама хвилюватиметься. Світлячки проведуть тебе, щоб ти не заблукав у темному лісі.

КОТИК: Дякую вам, дядьку Боровичок! (побіг за світлячками)

АВТОР: Дорога виявилася не такою вже й довгою, якою здавалася на перший погляд, коли він  шукав Боровичка. Незабаром Мурзик опинився вдома. Там на нього чекала, (З’являється мама - кішка та хлопчик) хвилюючись, мама- кішка. А поруч з нею і його друг Іванко. (Хлопчик гладить котика) Котик став муркотіти мамі-кішці про те, що дізнався в лісі. Мама-кішка слухала його уважно, і щойно малюк заснув на руках у свого друга, ( хлопчик з котиком зникають) мама-кішка увійшла в будинок. Мама-кішка обійшла увесь дім і знайшла обгортку від цукерки під ліжком у Михайлика. (з’являється хлопчик Михайлик який читає книгу, Мама-кішка підходить і прикриває  мордочку лапкою) Мама-кішка від сорому сховала лапкою мордочку, і Михайлику, який це зрозумів, теж стало соромно за себе. Адже Добро все ще проживало в їхньому будинку, а хлопчикові зовсім не хотілося, щоб його брат і мама сумували.

(мама-кішка зникає, з’являються мати і батько)

МИХАЙЛИК: Мамо…

МАМА: Що трапилося, Михайлику?

МИХАЙЛИК (протягує оберту від цукерки) Мені дуже соромно, що я сказав неправду сьогодні вранці, коли ти мене запитала, хто розбив вазу. Це я потягнувся за цукеркою, але не дістав і ненавмисно скинув її.

МАМА: Але чому ж ти мені одразу не сказав? Хіба я не вчила тебе завжди бути чесним?

МИХАЙЛИК: Вчила. Але я подумав, що ти страшенно засмутишся, якщо дізнаєшся, що це зробив я.

МАМА: Вірно, синку! Але ще більше я засмутилася б, якби Чесність залишила наш будинок разом із Правдою.

БАТЬКО: Адже тоді ми всі назавжди втратили б Добро і Щастя. Хіба це було б добре?

МИХАЙЛИК: НІ. Я більше ніколи не буду обманювати. Адже Добро і Щастя повинні бути в кожному домі! І в нашому теж!

(Михайлик обіймає батьків, вбігає Іван і теж обіймає усіх)

МИХАЙЛИК: Іванку, це я розбив вазу!

ІВАН: Я такий щасливий, що Правда знайшлася!

(З’являються усі герої)

АВТОР: Але більше всіх був щасливий маленький Мурзик, який знайшов Правду і допоміг зберегти в будинку Щастя.

03.10.2019

Мультимедійний урок для учнів 7-8 класів: "Україна- наш спільний дім"